Вподовж багатьох років ім’я Степана Бандери найчастіше згадується в історичних суперечках. Проте, незважаючи на 100-літній ювілей з дня народження, Бандера й далі в уяві багатьох залишається більшою мірою містичним прапором національно-визвольного руху, аніж реальною людиною.

 

Родина Бандер

 Степан Бандера народився 1 січня 1909 року в селі Старий Угринів (сучасний Калуський район) у священничій родині – його батько Андрій та дідо по материнській лінії Володимир були священиками і пізніше навіть дружина Степана походитиме із родини греко-католицького священика.
 В сім’ї напевно звернули увагу, що в церковному календарі 1 січня позначений як день священномученика Боніфатія, характерно й те, що ім’я Степан теж дано на честь архідиякона Степана – першого християнського мученика.
Майбутній революціонер і «Великий українець № 1» був другою дитиною у родині, в якій виховувалося восьмеро дітей. Наймолодша сестра померла немовлям, а всі інші в майбутньому заплатять дорогу ціну за свою діяльність та прізвище, яке з іспанської перекладається як «прапор».
 Очевидно, що вирішальний виховний вплив на дітей матиме батько, якого згодом назвуть «революціонером у рясі» – він обирався послом до національної ради ЗУНР, а в час польсько-української війни став капеланом Української Галицької Армії. Батько дружини Степана Бандери – Ярослави Опарівської, теж як капелан українського війська, загинув у збройному протистоянні.
 В зв’язку із воєнними подіями і активній участі в них отця Андрія Бандери, сім’ї довелося змінювати місце проживання, а коли військова завірюха минула й батько повернувся до родини, їх спіткало нове нещастя – у 1921 році від туберкульозу горла помирає мати.
Семеро дітей Бандер чекатиме страдницька доля. Першим із братів та сестер Степана Бандери загине брат Богдан – в похідних групах ОУН він піде проголошувати українську державу на Південь України. Його смерть буде справою рук гестапо.
Інший брат – Олександр Бандера – вчився в Італії, здобув ступінь доктора політ-економічних наук, а після проголошення націоналістами Акту відновлення Української Державності (30 червня 1941 року) повернувся в Україну. Олександр був одружений на італійці – близькій родичці міністра закордонних справ Чіано, тому його смерть в нацистському концтаборі Авшвіц (Освенцим) стала причиною міжнародного розголосу й привела до пом’якшення умов перебування українців у таборі.
 Василь Бандера також був замордований у Освенцимі. Тіло його, як і брата Олекси, буде спалене у крематорії. Цікаво, що донька Василя Бандери згодом одружилася з відомим митцем та дисидентом Опанасом Заливахою.
 Три сестри – Марта, Володимира та Оксана будуть заарештовані радянською владою й відбуватимуть покарання у радянських таборах. Їх привозитимуть в Москву, водитимуть по театрах і музеях, показуватимуть «успіхи» радянської влади. Від них вимагатиметься одного – зречення й засуд діяльності брата. Сестри Бандери оберуть ув’язнення.
 Марта та Оксана пізніше все життя проживуть на самоті, їм навіть після відбуття покарання буде заборонено повертатися в Україну. А Володимира Давидюк-Бандера на час арешту уже буде матір’ю шести дітей, в час, коли вона з чоловіком-священиком перебуватимуть на засланні – їх діти будуть розподілені по сиротинцях.
 Отець Андрій Бандера матиме змогу уникнути переслідування більшовиків і виїхати за кордон, але кур’єрам сина Степана відповів: «Що буде моїй громаді, то буде зі мною. Не маю релігійного, духовного права і не маю права як патріот український лишати громаду».   Після смертного вироку, який буде прийнято 8 липня, енкаведисти не дочекаються п’ятиденного терміну, за яким підсудний може подати оскарження, й 10 липня 1941 року розстріляють священика у Києві.
 А 8 лютого 1992 р. Прокуратура України реабілітувала отця-мученика, визнавши невинним у інкримінованих йому злочинах. Сьогодні ім’я Андрія Бандери є в списках осіб, щодо яких Греко-Католицька Церква розпочала беатифікаційний процес.

Час дитинства та гімназійної лави

 Степан Бандера ніколи не ходив до школи – в рідному селі в зв’язку із мобілізацією вчителя до війська від 1914 року школа була зачиненою. Втім, якісна домашня освіта дозволить йому поступити відразу в гімназію, а пізніше, з четвертого класу, заробляти на прожиття, даючи приватні уроки молодшим гімназистам.
 З дитинства Степан мав погане здоров’я – через ревматизм суглобів йому часто відмовляли ноги і він втрачав можливість ходити. Те, що Бандера згодом зможе долати різні невигоди у житті – в’язниці та концентраційні табори – є заслугою великої сили волі, яку гартував майбутній Провідник ОУН. Наприклад історія його вступу в Пласт, який тоді був однією із небагатьох легальних спортивно-патріотичних організацій для молоді. Із вступом в Стрийську гімназію Бандера водночас зголосився до Пласту, проте, через проблеми із здоров’ям йому буде відмовлено в членстві. Пізніше Бандера таки доб’ється свого, але це буде у третьому класі і з третьої спроби. Сила волі стане однією із найяскравіших характеристик його особистості.
Родина Бандери належала до тогочасної повітової еліти, відтак у їх домі була хороша бібліотека й часто зустрічалися відомі постаті того часу. В своїй автобіографії «Мої життєписні дані» Степан згадуватиме, що події, пов’язані із проголошення Західно-Української Народної Республіки зроблять найбільший вплив на формування його особистості.
 В батьківському домі малий Бандера формуватиме свій національний світогляд. Доволі відомою є історія про випробування, яким піддавав себе Степан. Так, одного разу в домі обговорювалася історія із замордуванням в 1924 році у польській в’язниці української підпільниці УВО Ольги Бассараб. Після довгих допитів та знущань її тіло було знайдено повішеним у тюремній камері. Степан був присутній при обговоренні дорослими цього інциденту, а через короткий час старша сестра Марта застала брата із закривавленими пальцями в іншій кімнаті. Майбутній підпільник запхав голки під нігті і таким чином випробовував себе щодо витривалості, якби йому довелося потрапити у поліцейські руки.
Окрім успіхів у навчанні, Бандера відзначався активною діяльністю в громадській сфері та широкими зацікавленнями в мистецтві та спорті. Складаючи пластовий іспит, в графі з позначкою «ощадливість» Степан Бандера вписав: «За заощаджені гроші купив собі пластовий однострій та мандоліну».
 Під час навчання в гімназії Степан Бандера проживав у домі свого діда, що мешкав у Стрию. Там же ж мешкала більшість братів та сестер Бандер, які здобували якісну, як на той час, освіту. Гімназійні роки будуть останніми в житті Степана Бандери, коли він зможе присвячуватись родині. Зі стрийської гімназії Бандера розпочне й свою революційну діяльність. З четвертого класу він стане одним із провідників Організації вищих класів українських гімназій (ОВКУГ) або, як тоді їх називали, «організація середньошкільників» – підпільної структури, яка об’єднувала українських гімназистів, які вели таємну боротьбу проти польської освітньої системи. З 1926 року різні підпільні організації Галичини, в тому числі й організація середньошкільників об’єднаються в Союз української націоналістичної молоді (СУНМ).

Шлях Провідника

 Низького росту й непомітний на перший погляд Бандера розпочинав свою підпільну діяльність під псевдонімами «Баба», «Сірий», «Степанко», «Лис» та «Рих». Втім, самопосвята та жертовність, а разом з тим і вміння знаходити нестандартні розв’язки проблем, які виникали в революційній діяльності – дуже швидко вивели Степана Бандеру в лідери націоналістичного руху.
 Його внутрішня сила й харизма були беззаперечними. Якось, при організації атентату на радянського консула у Львові, на зустріч з Бандерою прийшов бойовий референт ОУН та найближчий друг Романа ІІІухевича – Богдан Підгайний. Опісля він переповідав Шухевичу про незвичайне враження, яке на нього справив Бандера, на що майбутній командир УПА відзначив, що вперше зустрівшись із Бандерою – пережив те саме. Залишається зауважити, що і Шухевич, і Підгайний були старші віком за двадцятичотирьохлітнього Бандеру, але відчували й визнавали його природній авторитет.
 Про свою самопосвяту Бандера згадає в автобіографії, коли писатиме, що «найбільше часу й енергії я вкладав у своєму студентському періоді в революційну, національно-визвольну діяльність. Вона полонювала мене щораз більше, відсуваючи на другий план навіть завершення студій».
 Бандера очолить пропагандивний відділ ОУН у 22 роки, в 23 стане заступником Крайового Провідника, а в 24 уже сам очолить Крайовий Провід ОУН. Він не просто виконував ті чи інші обов’язки, але глибоко вникав в усі дрібниці справи. Саме за його ініціативи було відкрито нові шляхи транспортування підпільної літератури з-за кордону, створено підпільну друкарню та хімічну лабораторію.
 В сфері пропаганди йому вдалося організувати масштабну «шкільну» акцію, яка охопила українських школярів всієї Галичини. Тоді було видрукувано та розповсюджено 92 тисячі листівок та 6 тисяч брошур, що на той час було неймовірним тиражем. Це дало свій результат у мобілізації найменших українців – школярів, які в один момент виступили проти польської мови викладання, традиції молитись польською мовою та засилля чужої державної атрибутики в українських школах.
«Антимонопольна» акція, ініційована Бандерою, була спрямована на бойкот широкими верствами населення польського алкоголю та тютюну. Це не лише мало відношення до здоров’я нації, але й підривало прибутки польської держави.
 Але чи не найбільшою пропагандивною кампанією, організованою Бандерою, було вшанування пам’яті українських бойовиків Біласа та Данилишина, яких було страчено 23 грудня 1932 року. В той день, в час, коли оунівці були на ешафоті, у всіх церквах Галичини били дзвони. Цікаво, що Бандера безпосередньо, без зв’язкових, до останнього моменту підтримував живий контакт із адвокатом засуджених хлопців й передав для них подяку від Проводу ОУН. Василь Білас і Дмитро Данилишин були страчені після невдалого нападу на поштове відділення в містечку Городок. Тоді ж, на місці, під час перестрілки з поліцією, загинуло ще двоє бойовиків Організації. Таке трапляється в революційній діяльності, а спосіб поповнювати організаційну касу за допомогою «ексів» (експропріаційних актів) є чи не основним у всіх революційних структурах. Проте Бандера, який очолив Провід ОУН на західноукраїнських землях саме після подій під Городком, вирішив відмовитися від «ексів», адже життя членів Організації для нього було дорожчим, ніж наявність засобів для діяльності. Зате він не відмовився від відплатних політичних вбивств осіб, діяльність яких була агресивно ворожою щодо української нації. І хоча Бандера сам ніколи не стріляв, під його проводом будуть виконані найгучніші замахи.
 Бандера не лише організовував успішні замахи на радянського консула у Львові в 1933 році та міністра внутрішніх справ Польщі Пєрацького у 1934, але й сам зустрічався й підбирав кандидатури на виконавців атентату – Миколу Лемика та Григорія Мацейка. Коли йому на суді доведеться свідчити про той етап життя, Бандера скаже: «Вам найкраще відомо, що я знаю, що наложу головою і відомо вам, що мені давали змогу своє життя рятувати. Живучи рік з певністю, що я втрачу життя (Бандера перед цим судом був уже засуджений на смертну кару, яку пізніше замінено на довічне ув’язнення), я знаю, що переживає людина, яка має перед собою перспективу в найближчому часі життя втратити. Але впродовж всього часу я не переживав того, що переживав тоді, коли висилав двох членів на певну смерть: Лемика, і того, що вбив Пєрацького…»
 Позатим, Бандері вдалося владнати давню організаційну проблему – влиття Української Військової Організації (УВО) в ОУН, а також розробити проект створення «зелених кадрів» – підпільних військових загонів, які б складалися із розконспірованих оунівців, що мало б бути прообразом УПА. І хоча цю ідею Бандера не встиг реалізувати, польська преса гідно оцінила його діяльність: «Таємнича ОУН є нині сильнішою за всі українські легальні партії разом. Вона панує над молоддю, вона творить загальну опінію, вона працює з страшним темпом, щоб втягнути маси в круговорот революції…» («Bunt mlodyh» від 20.12.1933).

Провідна зірка життя

 Впродовж всього життя Степан Бандера опинявся у критичних ситуаціях, що межували на грані життя та смерті. Маючи за спиною смертні вироки та довічні ув’язнення, польські та німецькі в’язниці та концтабори, Бандера відчував, що перебуває під особливою Божою опікою.
 Служба Безпеки ОУН виявила, щонайменше, п’ять спроб замахів на Бандеру. Вперше підготовку атентату було розкрито у 1947 році, коли київське МГБ завербувало українця – Ярослава Мороза, який мав організувати вбивство й кинути тінь на українських політичних супротивників. Уже в 1948 році було підготовлено іншого агента – Володимира Стельмащука, який був капітаном в Армії Крайовій. Проте, після невдач київських та варшавських центрів, до справи було підключено станиці НКВД в Чехії. Двох підготовлених агентів було розконспіровано західною розвідкою і вони пізніше відбули терміни покарання у німецьких в’язницях.
У 1953 та 1959 роках СБ ОУН виявила ще дві спроби і в обох випадках підозрювані особи випадково зникали. Проте, в останні роки уже цілеспрямовано велась підготовка завербованого ще у 1950 році Богдана Сташинського. Від 1954 року він перебував у Східному Берліні, а в 1957 році виконав атентат на лідера «двійкарів» Лева Ребета.
 Про підготовку замаху на життя Бандери, який 15 жовтня 1959 року здійснить Богдан Сташинський, буде відомо керівництву ОУН, але Провідник, який особисто керував своєю охороною, не надто переймався власним життям.
За день до трагічної загибелі Бандера розказував охоронцеві: «…повідомили мене із СБ, що буде атентат, але це не вперше. Застерігають мене як малу дитину, пригадують мені, але коли, і хто, і де, і в який спосіб – все під знаком запитання. Цього разу дуже серйозно попереджували, і я вчора зробив несподіванку, покликав усіх хлопців із друкарні на вулицю, щоби продемонструвати свою присутність, сьогодні зранку повторив, завтра появляться для завтрашнього остраху…». Наступного дня Бандера відмовиться від супроводу охорони.
Смерть Бандери стала не лише шоком, але й загадкою для громадськості. Перші припущення про серцевий приступ бандерівці спростовували знаком, який при смерті залишив Провідник – Бандера попереджував, що на випадок атентату залишить знак – руку на зброї. Так, зрештою, і сталося.
 І лише у 1961 році вбивця Бандери – Богдан Сташинський, обманувши радянські та східнонімецькі силові органи, здається у руки американської влади та виявляє всю правду про атентат.
 На великому судовому процесі, який у 1962 році відбувся в Карлсруе, найстарша донька Бандери – Наталка свідчила: «Мій незабутній батько виховав нас в любові до Бога і України. Він був глибоко віруючим християнином і загинув за Бога та незалежну вільну Україну – за свободу всього світу.
 Мій блаженної пам’яти батько, який уособлював цей великий ідеал, залишиться провідною зіркою всього мого життя, так само життя мого брата і моєї сестри та української молоді».

 Липовецький С. Шлях Бандери /
С. Липовецький // Шлях Бандери :
зб. статей : до 100-річчя від дня народження.
– Київ, 2008. – С. 4-21.

 

 

Література про життя та діяльність Степана Бандери

Степан Бандера : документи й матеріали (1920-1930 рр.) / упоряд. Микола Посівнич. – Львів, 2006. – 248 с., іл.
Оттов М. М. Провідник : роман / М. М. Оттов. – Рівне : М. Дятлик, 2014. – 284 с.
Шлях Бандери : збірка статей : до 100-річчя від дня народження. – Київ : Укр. Видавнича спілка, 2008. – 48 с.
Гордасевич Г. Л. Степан Бандера : людина і міф / Г. Л. Гордасевич. – Львів : Апріорі, 2008 – 208 с.
Бень А. Б. Батько Бандерів : худож.-докум. Вид. / А. Б. Бень. – Київ : Атіка, 2011 – 584 с.
Сергійчук В. Український здвиг : Закерзоння. 1939-1947 / В. Сергійчук. – Київ : Укр. Видавнича спілка, 2004.
Плохій С. Убивство у Мюнхені. По червоному сліду / С. Плохій ; пер. З англ. М. Климчука. – Харків : Клуб сімейного дозвілля, 2017. – 512 с.
Посівнич М. Степан Бандера / М. Посівнич. – Харків : Клуб Сімейного дозвілля, 2015. – 254 с. – (Українці. Історія нескорених).
Нагірняк В. Во славу золотого тризуба / В. Нагірняк. – Івано-Франківськ : ЛІК, 2008. – 152 с.
Життя і діяльність Степана Бандери : документи і матеріали / ред. І упоряд. М. Посівнич. – Тернопіль : Астон, 2018. – 42 с. 

* * *

Кралюк П. Від Яреми Вишневецького до Степана Бандери : [іст. постаті в працях пол. дослідника Яна Відацького] / П. Кралюк // Літературна Україна. – 2013. – № 12. – С. 5.
Степан Бандера. Исторя одного националиста [Текст] // Незалежний аудитор. – Київ. – 2014. – № 5. – С. 20-29.
Соколов Б. Про «криві дзеркала» російської історії : Друга світова війна і Україна / Б. Соколов // День. – 2014. – № 174/175. – С. 8.
Файзулін Я. Степан Бандера ненавидить так само росіян, як і німців / Я. Файзулін // Країна. – 2014. – № 40. – С. 54-57.
Файзулін Я. Лебідь перевищував Бандеру рішучістю, Шухевич – організаційним хистом, Ленкавський – ясністю політичної думки : 15 червня 1934 року ОУНівці вбили міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького / Я. Файзулін // Країна. – 2014. – №23. – С. 54-57.
Миськів Л. Львів і Степан Бандера : екскурсійний маршрут / Л. Миськів // Краєзнавство. Географія. Туризм. – 2015. – № 2. – С. 8-20.
Назарук М. А. Україна: між несправедливими війнами і казками / М. А. Назарук // Всесвіт. – 2015. – №5/6. – С. 228-233.
Грицак Я. Бандера / Я. Грицак // Країна. – 2015. – № 39. – С. 30-33.
Левицький М. Провокативне видання : [про презентацію книги Григорія Хомишина «Два Царства»] / М. Левицький // Дзвін. – 2017. – № 2. – С. 137-144.
Андрусяк М. Згинути, а не зрадити : Львівський судовий процес / М. Андрусяк // Березіль. – 2017. – № 4/6. – С. 58-85.
Пиріг Л. Проти Московщини, за Україну! : нотатки філателіста / Л. Пиріг // Пам’ятки України. – 2017. – № 10/12. – С. 82-86.
Грабовський С. Бандерівська ганчірка та малоросійська журналістика / С. Грабовський // День. – 2018. – № 51/52. – С. 29.
Тимошик М. Автограф для Степана Бандери, або Чому брошуру «Хто такі бандерівці та за що вони борються» в діаспорі називають безсмертною легендою воюючої нації : [про видання укр. кн. в Лондоні] / М. Тимошик // Слово Просвіти. – 2018. – № 10. – С. 10-11.
Мушкетик Ю. Зняти полуду з очей : [про викривлення фактів укр. історії рос. пропагандою] / Ю. Мушкетик // Слово Просвіти. – 2018. – № 26. – С. 11.
Чорногуз О. В ім’я нашої невмирущості / О. Чорногуз // Дзвін. – 2018. – № 4. – С. 118-122.
Винничук Ю. Наша бандерівська карма / Ю. Винничук // Українська культура. – 2018. – № 1. – С. 20-21.
Сидоренко Б. Степан Бандера й сьогодення : до річниці проголошення ОУН під проводом С. Бандери Акта щодо створення Української держави від 30 червня 1941 року / Б. Сидоренко // Голос України. – 2018. – № 149. – С. 9.
Голомша М. Чи можливе об’єднання України? : [неопубліковане інтерв’ю інтернет-видання «Персона» про іст. факти та перспективи політ. й економ. України] / М. Голомша // Слово Просвіти. – 2018. – № 38. – С. 4-5.
Данильчук П. Спортсмен, жартівник і сім’янин : [про очільника нац. руху за незалежність С. Бандеру] / П. Данильчук // Пенсійний кур’єр. – 2018. – № 52. – С. 11.
Дві колони зійшлися на Майдані : заходи до 110-річчя з дня народження Степана Бандери у містах України // Голос України. – 2019. – № 1. – С. 8.
Голос украинского национализма // Новое время. – 2019. – № 1. – С. 60-63.
Коляда І. Степан Бандера: кохання, родина. Штрихи до портрета : до 110-річчя від дня народження та 60-річчя трагічної загибелі / І. Коляда, С. Борчук // Історія в рідній школі. – 2019. – № 3. – С. 26-38.

Інтернет-ресурси

Бандера Степан Андрійович [Електронний ресурс] // Вікіпедія – вільна енциклопедія : сайт. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Бандера_Степан_Андрійович. – Назва з екрана.
Провідник Організації Українських Націоналістів Степан Бандера (1.01.1909-15.10.1959) [Електронний ресурс] // Бандерівець : сайт. – Режим доступу: http://banderivets.org.ua/providnyk-stepan-bandera.html. – Назва з екрана.
Степан Бандера [Електронний ресурс] // 24СМИ : сайт. – Режим доступу: https://24smi.org/celebrity/255-stepan-bandera.html.– Назва з екрана.
Біографія С. Бандери [Електронний ресурс] // Націоналістичний портал : сайт. – Режим доступу: http://ukrnationalism.com/the-nationalist-movement/staff/stepan-bandera/68-biohrafiia-s-bandery.html. – Назва з екрана.
В’ятрович В. Бандера: старі та нові міфи [Електронний ресурс] / В. В’ятрович // Український інститут національної пам’яті : сайт. – Режим доступу: http://www.memory.gov.ua/news/bandera-stari-ta-novi-mifi. – Назва з екрана.
Бандера Степан Андрійович [Електронний ресурс] // Вікіцитати : сайт. – Режим доступу: https://uk.wikiquote.org/wiki/Бандера_Степан_Андрійович. – Назва з екрана.
Посівнич М. Степан Бандера у німецьких тюрмах і концтаборах [Електронний ресурс] / М. Посівнич // Історична правда : сайт. – Режим доступу: https://www.istpravda.com.ua/articles/2014/01/1/140665/. – Назва з екрана.
Дубовий І. 10 цікавих фактів про Степана Бандеру [Електронний ресурс] / І. Дубовий // https://photo-lviv.in.ua/10-tsikavih-faktiv-pro-stepana-banderu/. – Назва з екрана.
110 років тому народився Степан Бандера [Електронний ресурс] // Galinfo : сайт.
Степан Бандера. Пишемо історію [Електронний ресурс] // YouTube : сайт. – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=C4JCIKCX9BI