Меню Закрити

Література завжди перебувала під пильною увагою цензури. Адже в ній порушувалися найрізноманітніші теми – політика, релігія, секс і завжди знаходилися нетерпимі, яким неугодний письменник чимось завадив. На сьогодні ми маємо можливість вибору і ніхто вже не прийде в пошуках забороненої літератури. Але ж не так давно ще були часи, коли суспільство забороняло найскандальніші книги, вилучаючи їх з полиць магазинів і бібліотек.

Екскурс з історії

Одним з найвідоміших з усіх багаточисленних списків забороненої літератури є Index librorum prohibitorum, складений у Ватикані.
Історія цього «пам’ятника людської думки» вражає. Перший «Індекс заборонених книг» був опублікований за велінням папи Павла IV в 1559 році. В інших країнах аналогічні списки з’являлися і декількома роками раніше (у Франції їх складали на власний розсуд теологи Сорбонни, а в Іспанії – особисто генерал-інквізитор), але папський Індекс, схвалений Тридентським Собором, залишився в історії найбільш знаменитим і перевидавався протягом чотирьох століть. При Священній Канцелярії Ватикану була навіть створена спеціальна   Конгрегація Індексу, що стежила за новими виданнями (розширеними і доповненими) цієї дивовижної книги.
За основу нового видання взятий Тридентський список, а пізніше простежено всі зміни в ньому (в додатку враховані дані більш ранніх списків Лувена, Сорбонни і ін.). Ті, кому доводилося бачити видання Індексу, можуть уявити собі, що це за робота: інквізитори XVI-XVIII століть були ще тими бібліографами, і розібратися в наведених ними посиланнях – завдання зовсім не просте. Адже одних тільки папських видань Індексу було тридцять два (не рахуючи більш ранніх і паралельних), причому останній налічував чотири тисячі позицій. За чотириста років Індекс зазнав багато змін. Забороняли одне, а інше, не менш крамольне, залишали без уваги. Наприклад, «Міф ХХ століття» Розенберга в Індексі значиться, а «Майн кампф» Гітлера – ні. Зате широко представлені Вольтер, Кант, Ренан, Макіавеллі, Гейне, Тейяр де Шарден. В списку є також «Собор Паризької Богоматері» і «Знедолені» Гюго, «Червоне і чорне» Стендаля, «Декамерон», «Божественна комедія».
Яким чином в Індекс потрапили такі цілком на теперішній час пристойні автори, як Дюма, Флобер або Альберто Моравіа, зараз і уявити важко. Від радянських списків Індекс Ватикану помітно відрізняється, хоча і збігів чимало. Наприклад, заборонені Ватиканом оповіді про короля Артура або праці Еразма Роттердамського, книги Руссо, Монтеня або Стерна в СРСР видавалися в престижних наукових серіях на кшталт «Літературних пам’ятників» або «Бібліотеки всесвітньої літератури». А ось щодо Мартіна Лютера, Сведенборга або Корнелія Агріппи смаки радянських інквізиторів з ватиканськими збігалися, цих письменників в Радянському Союзі не друкували.

 

Борис Віан «Я прийду плюнути на ваші могили» / J’irai Cracher Sur Vos Tombes (1946)

 Роман «Я прийду плюнути на ваші могили» викликав справжній фурор і моментально став бестселером. По сьогоднішній день сумарний наклад цього витвору мистецтва перевищує наклад інших творів Віана. Роман був написаний за проханням видавця, друга Віана, справа якого зазнала збитків. Проте незабаром твір визнали дуже сміливим, вульгарним і навіть порнографічним. Тиражі спалювали, товариства боротьби за моральність організовували проти нього рух. Втомившись боротися з «поборниками моральності», Віан припинив писати під цим псевдонімом. Сам сюжет заснований на жорстокій помсті метиса за лінчування його темношкірого брата, який доглядав за білою жінкою. Роман так би й залишився непоміченим, якби один мораліст не подав на автора в суд. Судовий розгляд привернув увагу громадськості, що вплинуло на збільшення продажів книги. У 1959 році Віан прийшов на прем’єрний показ екранізації своєї книги, але через десять хвилин втратив свідомість і помер по дорозі в лікарню.

читати книгу

Курт Воннегут «Бойня номер п’ять, або хрестовий похід дітей» (1969)

«Бойня номер п’ять, або Хрестовий похід дітей» (англ. Slaughterhouse-Five, or The Children’s Crusade) – сатиричний роман Курта Воннеґута про бомбардування Дрездена під час Другої світової війни. В романі автор з дошкульною іронією викриває сьогоднішню американську дійсність, гнівно засуджує фашизм і вояччину. Головний герой – американський солдат Біллі Пілігрим – боязкий, дезорієнтований, апатичний і погано навчений американський солдат. У книзі описуються його пригоди на війні та нищівне бомбардування Дрездена англо-американською авіацією навесні 1945 року, яке наклало незмивний відбиток на психічному здоров’ї Біллі. У США книга була заборонена.

читати книгу

Брет Істон Елліс «Американський психопат» (1991)

У книзі розповідається про життя Патріка Бейтмена – процвітаючого бізнесмена, який живе в розкішній квартирі в благополучному районі і збирається одружитися на багатій дівчині. Все було б добре, якби після роботи Бейтмен не вбивав бомжів, повій, друзів і подружок. У вбивствах Бейтмена немає ніякої системи чи плану. Він просто катує та вбиває людей різноманітними способами з використанням пістолетів, ножів, електроінструментів і живих щурів. Жадібність, заздрість і ненависть – ось головні почуття Бейтмена поряд з люттю й садистським задоволенням від насильства. Він виявляє слабкі ознаки людяності, коли міркує про романтичне кохання та його вираження в музиці. Він має досить специфічне почуттям гумору та не раз у романі іронізує з приводу нікчемності й порожнечі свого існування. До кінця роману стає зрозумілим, що навіть убивства вже не можуть викликати у Бейтмена ніяких емоцій.
Дивовижно жорстока, безсоромно аморальна історія серійного вбивці-яппі викликала неймовірний скандал серед читачів і в пресі, коли перший видавець книги Simon & Sсhuster відкинув можливість публікації, втративши в якості неустойки 300,000 доларів авансу. Найбільші книжкові магазини США відмовлялися довгий час продавати роман.

завантажити 

Джордж Орвелл «1984» (1949)

«1984» – антиутопія англійського письменника Джорджа Орвелла, написаний 1948 року (у назві роману цифри 4 і 8 переставлені місцями) й опублікований 1949-го. Роман розповідає історію Вінстона Сміта і його деградації під впливом тоталітарної держави, в якій він живе. Поряд із «Прекрасним новим світом» (англ. Brave new world) Олдоса Гакслі і «451° за Фаренгейтом» Рея Бредбері, це найвідоміша і найцитованіша антиутопія у літературі. Роман перекладений 62 мовами. Проте він здійснив значний вплив і на саму англійську мову. «1984», його термінологія й автор стали специфічними термінами при обговоренні питання приватності і державної безпеки. Так, термін «орвелліанство» став описувати дії або організації, що нагадують про тоталітарне суспільство змальоване у романі, а фраза «Старший Брат пильнує за тобою!» (англ. Big Brother is watching you!) почала позначати будь-який акт спостереження, який сприймається як насильницький. Були часи, коли роман «1984» сприймався настільки революційним і здавався настільки політично небезпечним, що був заборонений деякими бібліотеками Сполучених Штатів, не кажучи вже про тоталітарні режими. Найвідоміший роман-антиутопія Орвелла піддавався різній критиці. Зокрема, книгу звинувачували в блюзнірстві, аморальності і недоречній сексуальності.

завантажити

Володимир Набоков «Лолита» (LOLITA) (1955)

Книга, написана англійською мовою, була вперше надрукована в паризькому видавництві Olympia Press в 1955 році. Володимиру Набокову на той момент виповнилося 56 років, на його рахунку було 11 романів, і як письменник він вже отримав визнання. І все ж ставити своє гучне ім’я під новим романом «Лоліта» автор побоювався – занадто вже делікатною була тема. Не дивно, що книга спочатку вийшла в Європі – до речі, пізніше Набоков зрозумів, чому видавництво Olympia Press погодилось на публікацію його роману, адже було з вельми сумнівною репутацією. В Америці друкувати роман відмовлялися навідріз – автор звертався в чотири різних видавництва і літературні журнали і, за різними оцінками, усюди отримував відмову. Головний же редактор французької «Олімпії», за власним зізнанням, «відразу відчув, що «Лоліті» судилося стати найвідомішим твором сучасної літератури, який раз і назавжди продемонстрував як всю безплідність цензури з моральних міркувань, так і невід’ємне місце зображення пристрасті в літературі». Надрукований в Парижі роман породив жарку літературну дискусію між англійським письменником Гремом Гріном, який оцінив творіння Набокова в своїй рецензії для Sunday Times як «кращу книгу року», і журналістом Джоном Гордоном, який оголосив «Лоліту» «брудною книжечкою з усіх», що йому довелося читати. У своєму інтерв’ю журналу Playboy в 1964 році на питання: «Жалкували ви коли-небудь, що написали «Лоліту»?» – автор відповідав так: «Напротив, я до сих пор содрогаюсь, вспоминая, что был один миг, в 1950-ом, а потом еще один в 1951-ом, когда я совсем уж собрался сжечь грязный дневничок Гумберта Гумберта. Нет, я никогда не буду сожалеть о «Лолите».

завантажити

Джеймс Джойс «Улісс» (Ulysses)

Історія одного дня з життя ірландського єврея Леопольда Блума розгорталася на тлі настільки детального зображення Дубліна, що, за словами самого автора, за книгою можна було б відновити місто в разі його зруйнування. При цьому, створюючи в 1914 році свій монументальний полістилістичний роман «Улісс», альфа і омега літературного модернізму Джеммі Джойс надихався в першу чергу гомерівською «Одісеєю» (про що ніби кричить сама назва книги). Епізоди роману отримали відповідні композиційної задуму назви – «Телемак», «Лестригони», «Сцилла і Харибда», «Навсікая», «Сирени», «Ітака», «Пенелопа» тощо. Однак нью-йоркське Товариство з викорінення пороку (the Society for the Suppression of Vice) не стала ускладнювати собі сприйняття книги якимись там інтертекстуальними зв’язками і пошуками паралелей з античним зразком. У 1920 році проти американського журналу мистецтв Little Review, який, слідуючи заявленому слогану Making No Compromise With Public Taste, випустив все ж таки 23 номери з фрагментами «Улісса», було порушено справу за звинуваченням в «зайвій натуралістичності». В результаті був накладений арешт на номер з публікацією «Навсікаі» – 13-го епізоду роману, де проводилася паралель з необтяжливою любовною історією мандрівного Одісея і дочки царя. Видавців, в тому числі і особисто головного редактора Little Review Маргарет Андерсон, зобов’язали виплатити штраф, а публікацію 12-ї глави «Циклопи» до купи звинуватили ще й у неповазі до англійської монархії. Судовий скандал навколо публікації спрацював за принципом чорного піару – «Улісс» став настільки бажаним, що з’явилися безліч піратських копій на книгу. Як завжди більш розкріпачена Франція в 1922 році випустила роман цілком. А в 1933 році американський видавничий дім Random House, «спійманий за руку» на спробі ввезти «Улісса» в США контрабандою, ініціював новий судовий процес – в результаті цього з популярної книги все ж був знятий штамп «порнографічної». У 1934 році роман був надрукований в США, двома роками пізніше – в Великобританії. У рідній Ірландії він отримав дозвіл на публікацію лише в 1960-х роках.

завантажити

Олдос Хакслі «О дивний новий світ» (Brave New World)

Кому сподобається бачити себе в ролі такої собі слухняної шестерінки, яка старанно працює на благо системи? Не дивно, що роман-антиутопія англійця Олдоса Хакслі ще в 1932 році багатьом не припав до смаку. При тому, що в ті часи описана картина ідеального суспільства споживання з його тоталітаризмом, кастовістю і Інкубаторієм, який вирощує «дев’яносто шість тотожних близнюків, які працюють на дев’яноста шести тотожних верстатах», здавалася лише пародією на сучасність, а не можливим варіантом розвитку подій. Двадцять шість років після виходу роману Хакслі написав своєрідне продовження – есе «Повернення в чудовий новий світ», де підбив невтішні підсумки: світ наближається до описаного «дивному» стану набагато швидше, ніж автор міг уявити. Було це в 1958 році – про те, що б Олдос сказав сьогодні, краще не замислюватися. Поряд з Оруеллом і Бредбері автор був проголошений класиком жанру антиутопії, а фраза «про чудовий новий світ» остаточно відмежувалася від романтика Шекспіра і стала вживатися виключно в іронічному ключі, як означення певної суспільної моделі, яка нав’язує всім свою «ідеальний», єдино правильний спосіб життя.

читати книгу

Вільям Голдінг «Володар мух» (The Lord of the Flies)

Всім тим, хто вірив спочатку в світлу і добру природу людини, роман Вільяма Голдінга «Володар мух» встав поперек горла. Втім, вихід дебютної роботи цього в майбутньому нобелівського лауреата з літератури залишився майже непоміченим – за 1954 рік було розпродано від сили три тисячі примірників. При тому, що роман пройшов вогонь і воду, щоб бути надрукованим. Своєрідну пародію на дитячу пригодницьку книгу 1858 року «Кораловий острів» відкинуло 21 англійське видавництво. Історію школярів, які потрапили на безлюдний острів і досить швидко скотилися до культурного рівня гамадрилів, визнали «абсурдною, нецікавою, порожньою і нудною». Та й це не страшно –хіба мало книг побачило світ меншими зусиллями? – але ж дія в романі Голдінга відбувалася під час ядерної війни, і літак з хлопчиками-хористами зазнав краху в ході їх нагальної евакуації. Додайте до цього алегорії на первородний гріх, історію Каїна і ніби червоною ниткою проходить через текст думка про те, що сучасне суспільство недалеко пішло в своєму розвитку від суспільства хлопчиків-робінзонів – як і вони, воєнізоване суспільство поклоняється вже не богу, а Звіру. Ну а Звір, відповідно – не змій, який виповзає з моря, і не насаджена на палицю голова свині, гниюча і обліплена мухами, а то абсолютне зло, яке живе всередині кожного з нас. До речі, настільки звучну назву для роману придумав редактор Чарльз Монтейт – ледь вступивши на службу в видавництво Faber & Faber, він умовив шефів купити рукопис (всього за 60 фунтів). Після чого безжально вимазав найбільш спірні моменти, особливо про жахи ядерної війни, і перейменував. В авторському варіанті книга називалася «Незнайомці, які з’явилися зсередини» – Strangers from Within). А в 1955 році роман до того ж здогадалися випустити в м’якій палітурці – і вуаля! – він став бестселером у Великобританії. До 1959 року, вже відзначений помітними критиками, «добрався» до США, а в 60-х навіть увійшов в американську шкільну програму. Сам же Вільям Голдінг згодом невисоко оцінював свою першу роботу – від ідеї до мови і стилю – і переживав, що «Володар мух» своєю популярністю затьмарив його наступні, куди більш зрілі роботи. Що ж стосується солідного куша, зірваного цією «сирою» книжкою, його Голдінг був схильний розглядати скоріше як «виграш в Монополію», ніж як заслужений гонорар.

читати книгу

Борис Пастернак «Доктор Живаго»

Борис Пастернак, один з п’яти російських авторів-лауреатів літературної Нобелівської премії, який описав в своєму головному творі сталінські репресії, самогубство здавалося б ідейно благонадійного революціонера Антипова-Стрельникова і безрадісну долю головного героя, «неохайного» колись талановитого лікаря і поета. Не дивно, що журнали «Новый мир», «Знамя» і альманах «Литературная Москва» на запит про публікацію такої «антирадянщини» відповіли твердою відмовою. На інший результат Пастернак не занадто й сподівався, завбачливо відправивши рукопис до Італії видавцеві Джанджакомо Фельтрінеллі. Вимушений в більш пізніх телеграмах вимагати зупинки публікації, автор все ж неофіційно попросив – «щоб книга вийшла у що б то не стало». «Доктор Живаго» був виданий в Мілані в листопаді 1957 року. Життєвий шлях Юрія Живаго був зустрінутий радянськими критиками однозначно – цькуванням. Кампанія проти Пастернака особливо широко розгорнулася після присудження письменникові в 1958 році Нобелівської премії «за значні досягнення в сучасній ліричній поезії, а також за продовження традицій великого російського епічного роману». Борис Леонідович помер в 1960 році, в 1988 році «Новый мир» все-таки надрукував «Доктора», а в 1989-му син письменника Євген Пастернак нарешті забрав у Стокгольмі Нобелівську медаль – так нагорода майже знайшла свого героя.

завантажити

Харпер Лі «Убити пересмішника» (To Kill a Mockingbird)

Чи був скандальним багато в чому автобіографічний роман «Убити пересмішника» – єдина книга Харпер Лі, яка моментально стала бестселером і яка була високо оцінена критиками? Уже через рік після публікації, в 1961-му, «Пересмішник» приніс авторці Пулітцерівську премію і безбідне існування, без необхідності підробляти авіаліній в Нью-Йорку – а саме так письменниця заробляла собі на життя до виходу книги. Все було настільки гладко, що через деякий час видавець Лі, Перл Казин Белл, став підігрівати чутки, ніби роман його підопічна написала в співавторстві з другом дитинства, куди більш плідним за кількістю книг Труменом Капоте. Піар-хід натрапив на нерозуміння з боку Капоте – свою участь в написанні «Пересмішника» творець «Сніданку у Тіффані» і «Холоднокровного вбивства» заперечував. Роман про вдачі провінційної Алабами в Америці часів Великої депресії, про расове «небратство» і нерівності перед законом став відображенням так званого «Скоттборської справи», що вразила свого часу п’ятирічну Харпер. Тоді в суді розглядалася справа про зґвалтування двох білих жінок дев’ятьма чорношкірими, і хоча результати експертиз говорили про невинність обвинувачених, на 100% «біле» журі присяжних винесло вісьмом з них смертний вирок. Слідом за своїми великими співвітчизницями – Маргарет Мітчелл з її «Віднесені вітром» і Гаррієт Бічер-Стоу з «Хатиною дядька Тома» – Харпер Лі звернулася до теми расової дискримінації, зробила це особливо виразно і безпосередньо – очима дитини, і, що називається, «потрапила в струмінь». Роман вийшов у 1960 році.

завантажити

Джером Селінджер «Над прірвою в житі»
(The Catcher in the Rye)

Роман «Над прірвою в житі» Джерома Селінджера заборонявся в американських школах з 1961 по 1982 роки. Чого тільки не відзначали в романі Селінджера – заклик молоді до бунту і анархії, занадто жорстку мову, а також пропаганду пияцтва і розпусти, особливо в сцені з повією в готелі. Але справа не тільки в дитячій безпосередності головного героя, 16-річного Холдена, присмаченою міцним слівцем, – скандальній репутації книги значною мірою посприяла і її прославлення шанувальниками: що зробив замах на Рейгана Джон Хінклі, маніяк Роберт Джон Бардо і вбив Джона Леннона Марк Чапмен. Останній, до речі, заявив в суді, що наказ вистрілити в «бітла» був зашифрований в тексті книги – очевидно, тому, ледь зробивши п’ять пострілів, Чапмен сів під вуличним ліхтарем читати «Над прірвою в житі». Так він і скоротав час до приїзду поліції.

читати книгу

«Механічний апельсин»
(A Clockwork Orange) Ентоні Берджесса

Здавалося б, які нападки могла викликати книга, що оспівує «старе добре насильство»? Роман 1962 року розповідав про історію Алекса Лардж («Великого») і його банди – наркотики, бійки, пограбування, згвалтування, вбивство, в’язниця. Там герой ставав учасником експерименту по «виліковуванню» тяги до насильства під чуйним керівництвом доктора Бродського і особливо «доброго» доктора Бранома – такого собі американського варіанту Йозефа Менгеле. Алекс, що вийшов на свободу з прищепленою огидою до «махач», стає безпорадним в навколишньому його жорстокому світі і на короткий час навіть викликає у читача співчуття. На щастя, після струсу мозку нав’язані лікарями «пацифістські» установки пропадають і все повертається на круги своя. Англієць Ентоні Берджесс написав свій роман після того, як лікарі винесли вердикт, ніби жити письменникові залишалося більше року через пухлину мозку. Образом самого Берджесса в романі став «головний потерпілий» – письменник Ф. Олександр, дружину якого на його очах згвалтував Алекс з друзями. Так автор інтерпретував власну історію: вагітну дружину Берджесса під час Другої світової згвалтували четверо дезертирів американської армії, жінка втратила дитину, «тихо спилася і померла». «Ця чортова книга – праця, наскрізь просякнута болем …» – визнавав письменник. Всупереч прогнозам лікарів, він прожив до 1993 року (76 років) і помер від раку легенів. У випадку з «Апельсином» куди більш скандальною, ніж сама книга, вийшла екранізація роману. Надихнувшись стрічкою Стенлі Кубрика, молоді злочинці 70-х зробили своєю «фішкою» наспівування Singin In The Rain – як це невимушено робив Малкольм Макдауелл в сцені зі зґвалтуванням. Після звинувачень у пропаганді насильства і анонімних смертельних погроз на адресу Кубрика, режисер вилучив скандальну картину з прокату – на великі екрани Великобританії фільм повернувся лише після його смерті в 1999 році.

завантажити

Художня література 

Віан Б. Вибрані твори / Б. Віан ; пер. з фр. – Харків : Фоліо, 1998. – 398 с.
Виан Б. Я пришел плюнуть на ваши могилы : роман / Б. Виан. – Москва, 2009. – 256 с.
Воннегут К. Бойня номер пять, или Крестовый поход детей : роман. – Харьков, 2003. – 224 с.
Воннегут К. Бойня номер п’ять : роман / К. Воннегут ; пер. з англ. В. Діброва, Л. Діброва. – Львів, 2014. – 320 с.
Эллис Б. И. Американский психопат : роман / Б. И. Эллис ; пер. с англ. В. Ярцев, Т. Покидаева. – Москва, 2011. – 511 с.
Оруелл Д. «1984» / Д. Оруелл ; пер. с англ. В. Голышева. – Москва, 2005. – 320 с.
Джойс Д. Улісс : роман / Д. Джойс ; пер. з англ. О. Терех, О. Мокровольський. – Київ : Вид-во Жупанського, 2015. – 736 с.
Джойс Д. Улисс : роман / Д. Джойс ; пер. с англ. С. Хоружего. – Москва : Эксмо, 2013. – 928 с.
Гакслі О. Який чудесний світ новий! / О. Гакслі ; пер. з англ. В. Морозов. – Львів : Вид-во Старого Лева, 2016. – 368 с.
Хаксли О. О дивный новый мир. Через много лет : романы / О. Хаксли ; пер. с англ. О. Сороки, В. Бабкова. – Санкт-Петербург, 1999. – 541 с.
Голдінг В. Володар мух. Шпиль : романи / В. Голдінг ; пер. з англ. С. Павличко (Володар мух), Ю. Лісняк (Шпиль). – Київ, 1988. – 328 с.
Голдінг В. Володар мух : уривки // Денисова Т. Зарубіжна література ХХ ст. : хрестоматія-посіб. / Т. Денисова, Г. Сиваченко. – Київ, 2000. – С. 633–648.
Голдінг В. Володар мух : уривки // Міляновська Н. Зарубіжна література. 6 клас : Посіб.-хрестоматія / Н. Міляновська, І. Данилків. – Тернопіль, 1999. – С. 214–300.
Пастернак Б. Доктор Живаго : роман / Б. Пастернак. – Москва, 2008. – 768 с.
Харпер Лі Н. Убити пересмішника : роман / Н. Харпер Лі. – Київ, 1975. – 369 с.
Гарпер Лі Н. Вбити пересмішника : роман / Н. Гарпер Лі. – Київ, 2015. – 384 с.
Берджесс Э. Заводной апельсин : роман / Э. Берджесс ; пер. с англ. В. Бошняка. – Ленинград,1991. – 250 с.
Селінджер Дж. Д. Над прірвою у житі : повісті, оповідання / Дж. Д. Селінджер. – Київ : Молодь, 1984. – 272 с.
Селінджер Дж. Д. Ловець у житі / Дж. Д. Селінджер ; пер. з англ. О. Логвиненка. – Харків, 2015. – 256 с.
Селинджер Дж. Над пропастью во ржи : роман / Дж. Селинджер ; пер. с англ. – Москва, 2013. – 766 с.

Інтернет-ресурси 

Індекс заборонених книг [Eлектроний ресурс] // Вікіпедія. Вільна енциклопедія : сайт. – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Індекс_заборонених_книг. – Назва з екрана.
1948 рік: Повний список 1948 року [Eлектроний ресурс] // cvm.qc.ca : сайт. – Режим доступу: http://www.cvm.qc.ca/gconti/905/BABEL/Index%20Librorum%20Prohibitorum-1948.htm . – Назва з екрана.
1966 рік: Повний алфавітний покажчик року [Eлектроний ресурс] // davidboeno : сайт. – Режим доступу: http://www.davidboeno.org/GROEUVRE/ECRITURE/PROHIBED.HTM. – Назва з екрана.
Відомі автори, що потрапили до списку [Eлектроний ресурс] // sourcebooks : сайт. – Режим доступу: http://sourcebooks.fordham.edu/halsall/mod/indexlibrorum.asp. – Назва з екрана.
Десять «тридентинських» (tridentin) правил цензури книг [Eлектроний ресурс] // sourcebooks : сайт. – Режим доступу: http://sourcebooks.fordham.edu/halsall/mod/trent-booksrules.asp. – Назва з екрана.
10 скандальных романов, которые должен прочесть каждый [Электронный ресурс] // Weekend : сайт. http://feelgood.ua/obraz-zhizni/neozhidanno-5-zapreshchennykh-i-skandalnykh-knig–feelgood/
Режим доступа: http://vogue.ua/article/culture/knigi/chto-chitat-glavnye-knigi-oseni.html. – Название с экрана.
Мужчина и женщина, скандальное издание начала 20-го века [Электронный ресурс] // Artefakt : сайт. – Режим доступа: http://artefakt.in.ua/antiquarian-books-articles/item/blog99.html. – Название с экрана.
Великие скандальные романы XX века: истории любви знаменитостей [Электронный ресурс] // mq2 : сайт.
9 самых скандальных книг в мире [Электронный ресурс] // econet : сайт. – Режим доступа: https://econet.ua/articles/59809-9-samyh-skandalnyh-knig-v-mire. – Название с экрана.
Мишка-Плюх, Замарашка и домокозлючка : 10 скандальных переводов известных книг [Электронный ресурс] // riamo : сайт. – Режим доступа: https://riamo.ru/article/182397/mishka-plyuh-zamarashka-i-domokozlyuchka-10-skandalnyh-perevodov-izvestnyh-knig.xl. – Название с экрана.
Топ 10 запрещенных книг [Электронный ресурс] // segodnya : сайт. – Режим доступа: http://www.segodnya.ua/world/top-10-zapreshchennyh-knig-497527.html. – Название с экрана.
Умер Барри Хамиш, автор скандальной книги об убийстве Ицхака Рабина [Электронный ресурс] // 9tv : сайт. – Режим доступа: http://9tv.co.il/news/2016/08/23/230531.html. – Название с экрана.
11 самых скандальных романов в мировой литературе [Электронный ресурс] // ratethemall : сайт. – Режим доступа: http://ratethemall.com/86–samyh-skandalnyh-romana-v-mirovoy-literature. – Название с экрана.
Запретный плод сладок: пятерка книг, подвергшихся цензуре [Электронный ресурс] // officiel : сайт. – Режим доступа: http://officiel-online.com/lifestyle-2/art/iskusstvo/zapretnyiy-plod-sladok-pyaterka-knig-podvergshihsya-tsenzure/. – Название с экрана.
ВИНОВНЫ: СССР развязал Вторую мировую войну [Электронный ресурс] // livejournal : сайт. – Режим доступа: http://boeing-is-back.livejournal.com/474894.html?page=7&cut_expand=1. – Название с экрана.
9 книг лауреатів Нобелівської премії [Eлектроний ресурс] // terytoriya : сайт. – Режим доступу: http://terytoriya.com.ua/index.php/rekomendatsiji/knigi/124-9-knig-laureativ-nobelivskoji-premiji/. – Назва з екрана.
ТОП-10 найскандальніших книг [Eлектроний ресурс] // bdzhola : сайт. – Режим доступу: https://bdzhola.com/news/top-10-najskandalnishih-knig. – Назва з екрана.
Відомі книги, які не хотіли друкувати [Eлектроний ресурс] // starylev : сайт. – Режим доступу: https://starylev.com.ua/club/blog/vidomi-knygy-yaki-ne-hotily-drukuvaty. – Назва з екрана.
Від Японії до Британії: найскандальніші книги світу [Eлектроний ресурс] //zak-kray : сайт. – Режим доступу: http://zak-kray.do.am/publ/4-1-0-529. – Назва з екрана.
Фромм Э. Комментарий к роману Дж. Оруэлла «1984» [Электронный ресурс] / Эрих Фромм //avtonom : сайт. – Режим доступа: https://avtonom.org/old/lib/theory/fromm/1984.html. – Название с экрана.
Гаврилів Т. То було вбивство [Eлектроний ресурс] / Т. Гаврилів // zbruc : сайт. – Режим доступу : https://zbruc.eu/node/61662. – Назва з екрана.
Про книгу Вільяма Голдинга «Володар мух».
Про книгу Харпер Лі «Вбити пересмішника».
Гаврилів Т. Світло ліхтарів у дощовій мжичці [Eлектроний ресурс] / Т. Гаврилів // zbruc : сайт. – Режим доступу: https://zbruc.eu/node/46001. – Назва з екрана.
Про книгу Гарпер Лі. «Вбити пересмішника».
Поливанов К. «Доктор Живаго» был не самой запретной книгой» [Электронный ресурс] / К. Поливанов // arzamas.academy : сайт. – Режим доступа: http://arzamas.academy/materials/622. – Название с экрана.

Критичні матеріали

Головні заборонені книжки усіх часів і народів // Історія та правознавство. – 2017. – № 4/5. – С. 19-20.
Квік С. Проблема співвідношення добра і зла в романі В. Голдінга «Володар мух» / С. Квік // Зарубіжна література в школі. – 2013. – С. 64-69.
Калинникова Е. Феномен Салмана Рушди / Е. Калинникова // Азия и Африка сегодня. – 1997. – № 2. – С. 58-63.
Литературная премия автору «Сатанинских стихов» [Салману Рушди] // Киевские новости. – 1993. – 3 дек. – С. 14.
Конєва Т. «Безодня, в яку ти летиш…» : вивчення роману Дж. Селінджера «Над прірвою у житі» / Т. Конєва // Зарубіжна література в навчальних закладах. – 1998. – № 5. – С. 47-48.
Красуцька І. Крутий обрив дорослості : урок за романом Дж. Селінджера «Над прірвою у житі» / І. Красуцька // Вікно у світ. – 1999. – № 6. – С. 163-167.
Градовський А. Парадокси здорового глузду : Голдінг «Володар мух» / А. Градовський // Зарубіжна література в навчальних закладах. – 2000. – № 3. – С. 31-34.
Соколова К. «Єдиний ворог в ній самій» [про книгу В. Голдінга «Володар мух»] / К. Соколова // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 1999. – № 4. – С. 101-105.
Ярошовець С. Роман Вільяма Голдінга «Володар мух» як літературна притча / С. Ярошовець // Всесвіт. – 2000. – № 11-12. – С. 101-105.
Єременко О. Погляд у «темноту людського серця» [матеріали до прочитання В. Голдінга «Володар мух»] / О. Єременко // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 1999. – № 4. – С. 16-19.
Соловій Х. Психотип німфетки у творчості Віктора Петрова та Володимира Набокова / Х. Соловій // Слово і час. – 2015. – № 4. – С. 70-76.
Войновська М. К. Джордж Оруелл. «1984» як роман-антиутопія. Проблема впливу на погляди і позицію людини / М. К. Войновська // Всесвітня література в навчальних закладах України. – 2001. – № 7. – С. 25-29.

За матеріалами сайту http://libr.rv.ua/ua/virt/125