Меню Закрити

Кожне село, місто, як і людина, мають своє ім’я. І воно в них не випадкове. Віками священник при охрещенні дитини давав ім’я, поселення хрестили засновники і будівничі.
В назві кожного поселення лежить щось найхарактерніше, найістотніше, пов’язане з даною місцевістю,  її історією та будівничими. Тому й кожна географічна назва – пам’ятка історії та культури. Справедливо говорив професор М.І.Надеждін: “Земля є книгою, в якій історія людства записується в географічній  номенклатурі”. А в тій номенклатурі занесено й історію будівництва наших волинських та поліських сіл і міст. Донедавна було в ній місце й давньому поліському селу Вараж (пізніше Вараш).
Професор О.Цинкаловський у своїй праці “Стара Волинь і Волинське Полісся” (Інститут Дослідів Волині, Вінніпег, Канада) на відміну від інших назв сіл і міст Волині на слові “Вараж” записав, напевне, із-за відсутності першоджерел, лише таке речення: “Вараж або Вараш, або ж Гвараж село Луцького повіту”. Справді, архівні джерела зберігають дуже скупі дані про нього.
Звернемось до “Словника поліських говорів” П.С.Лисенка (“Наукова думка”, Київ, 1976). На сторінці 39 віднаходимо слова: “Варажб сказав: гойко йост і йок буде”. Варажб – це давня назва волхвів на Поліссі. За переказами, волхви мали здатність впливати на сили природи, зціляти хворих, пророкувати майбутнє.
Батько історії старогрецький вчений Геродот (490-424 роки до народження Ісуса Христа) першим залишив історичній науці згадку про існування моря на Поліссі. Пізніше вчені й мандрівники підтверджували його думку і додавали, що Полісся – це повна таємничість і загадковість. Деякі вчені твердили, що є два моря на Поліссі: одне на поверхні, друге підземне. Можливо оті “водяні подушки” і є залишками другого моря.
Село Вараж є дуже давнім за своїм походженням і про це саме яскраво свідчить його давньоруська назва. Річки здавен були головними артеріями життя. Стир – не виняток і саме на його правому березі серед хвилястих пагорбів з білого піску з’явилось перше поселення.
Кам’яні знаряддя праці – ножі, наконечники, сокири, знайдені тут свідчать, що ця місцевість була заселена ще в сиву давнину.
Рибальство й мисливство – основні заняття поселенців. Пізніше до них додалось тваринництво, ще пізніше землеробство, хоч грунт тут був, як засвідчують архівні документи, завжди несприятливий для землеробства.
Територія, на якій знаходилось село в ХІІ столітті, була складовою частиною Галицько-Волинського князівства. Татаро-монгольська повінь, що залила вогнем і смертю Волинь, не досягла Полісся, яке своїми хащами, болотами відлякувало ординців і було надійним захистом від ворогів. Із занепадом Галицько-Волинського князівства Волинь і Полісся з 1340 року стали складовою частиною Великого князівства Литовського. З 1442 року село – власність князів Чарторийських. Селяни опріч грошового податку відбувають ряд повинностей на користь князя. З часом селяни стають власністю феодалів-поміщиків, відбувають панщину, стають річчю, яку можна продати, обміняти.
Внаслідок Люблінської унії 1569 року Волинь і Полісся стають головним об’єктом експансії польських феодалів. Одночасно йде закріпачення, ополячення, окатоличення, проте душа поліщука залишилась незмінна. В її глибині завжди й в усі часи горів вічний вогонь любові до своєї землі, віри, мови, історії, культури. Зберігали поліщуки й вірність своїм обрядам і традиціям аж до наших часів, допоки ідеологічна чума не зробила їх сірими й одноликими, позбавивши вікових коренів духовності.
За третім поділом Польщі 1795 року Волинь і Полісся в складі Російської імперії. За новим адміністративно-територіальним поділом Вараш належить до Рафалівської волості Луцького повіту Волинської губернії з центром в Житомирі.
В держархіві Волинської області зберігаються оригінальні документи (ф.35, спр.252, арк.131) – опис Свято-Михайлівської церкви в селі за 1799 рік. Саме того року на всіх парафіях Житомирської Єпархії було проведено інвентаризацію церков з описом їх майна, будівничими, настоятелем, парафіянами.
Після ліквідації 1861 року кріпосного права з розвитком сільського господарства, промисловості відбувається зростання і розбудова сіл Рафалівської волості Луцького повіту. На початку ХХ-го століття все більше і більше селян Полісся розбудовується, дехто з них іде на хутори. Так, за “Списком населених місць Волинської губернії (Житомир, 1906 р.) в селі Вараш налічувалось 103 двори, 4 хутори, 747 чоловік населення.

          ВАРАШ…  В історичній літературі Вараш згадується, переважно, у  зв’язку із хрестовокупольною, давньоруського типу Свято-Михайлівською церквою (збудована із дерева у 1776 році), про яку йдеться в інвентаризаційному реєстрі Житомирської єпархії  за 1799 рік. Окремі дослідники стверджують, що тут  знаходились унікальні ікони, які, однак, не збереглися. Востаннє служба Божа пройшла тут 10 лютого 1961 року… Після цього сюди не ступала нога прихожан – іржавий замок не пускав. Залишки цієї церковиці перші атомобудівці бачили. Віруючі люди не могли без болю спостерігати, як занепадає пам’ятка поліського зодчества, але ніхто не міг нічого вдіяти: влада не бажала церкви. Лише у дев’яностих роках  на  цьому місці виріс новий храм.
Стосовно етимології назви  села, то спеціалісти схильні пов’зувати її із древнім найменуванням волхвів – у  давніх слов’ян це ворожбити, чарівники. А ще переказом з покоління в покоління  переходить спогад про те, що тут, нібито, було угорське поселення. Старий варашський  художник Андрій Пашко згадував, що на межі Вараша із Cтарою Рафалівкою, як свідчили старожили, був маєток угорського правителя. Останнім нагадуванням про це був пам’ятник із написом “Ян Конарі”. Та ознака минувшини будила уяву Пашка…
З бозна – колишніх часів осіли люди. Либонь , як ріка виокремилась із          Поліського моря , окреслила береги. Добротворна ріка – то вона провістувала рослявим мандрівникам, що рибина в ній наплодилася, чим звабила першого мисливця, другого, третього. Залишились…
І стало тут городище з димами високими.
Княжа доба прошуміла над Варашем, залишивши гіркоту поділів та міжусобиць. То складова великого Князівства Литовського, то власність Чарто-рийських, то магнатів польських після Люблінської унії 1569 року, то західна глибинка Російської імперії з 1795 р., коли Польщу знову, втретє, перекраяли сильні світу цього… Пізніші віки теж клали на нього карби – кожен свої. Ризький договір “здав” цю землю знову полякам. Воєводським указом оголошено анафему всьому українському, навіть зашморг висів над піснею своєю, з правіку рідною, що сягає древлянських джерел…
Вересень 1939-го поставив різкий вододіл між багатшими і бідними. Незабаром селянам стали втовкмачувати, що не повинно бути такої різниці…
Війна наслала сюди доволі розбрату і міжусобиць, скроплених кров’ю. Оскаженіла війна поруйнувала душі й тіла, коли люди мимохіть вчилися кривити душею, аби цю ж душу врятувати…
1949-й рік травмував одноосібних господарів немилосердно – біль від того і сьогодні непогамовний… Клич у колгосп означав розпрощатися не тільки із купленою за мозолясту грошину землею, а й з кіньми, реманентом.
На початку 70-х, під небом ХХ-го століття слово “Вараш” стало зрозумілим і близьким для сотень, а потім тисяч людей, які прибули у глибинку Полісся споруджувати АЕС. У біографії села вже був момент, коли його назва звучала доволі часто – на російських та німецьких штабних картах воно значилося як населений пункт, де проходила лінія фронту під час однієї з найбільших операцій першої світової…
             
   А чи було життя до Кузнецовська

         Які  мальовничі  краєвиди північного Полісся! Яка насиченість краю лісами, озерами, яка родюча поліська земля! На ній оселялись наші предки, засновували свої поселення. Мають свою давню історію і села Вараш (1442 р.), що нині тісно пов’язані з Кузнецовськом заснованим у 1973 році. Нема нічого величнішого в долі людини як рідний край, його історія, що постійно твориться й накладає свій відбиток на цілі покоління. І людина відшуковує про свій рід, село чи місто й пишається ним.
Тож мусимо знати, що наш прадавній Вараш виник задовго до першої його згадки в літописі, свідченням чому є знайдені  тут давні знаряддя праці. З’явилось поселення завдяки вигідному річковому сполученню. Дана місцевість мала стратегічне значення і  для київських князів. Починаючи з X ст.., зав’язуються тісні стосунки Києва з Волинню, через поліські землі пролягають сухопутні й водні торгові шляхи, зокрема шлях з Києва на міста Волинь. Так, відомі походи  Володимира Великого у 983 році на ятвягів, Ярослав Мудрий в 1022 р. цим же шляхом ходив на Берестя, в 1038 –на ятвягів, а в 1047 р. – в польські землі. Наш Стир теж був не лише торговою річкою. Саме тут, на місці давнього Вараша стояла військова залога на правому березі, чим забезпечувалась охорона тoргового шляху по Стиру й прилягаючої території.
У часи татаро-монгольської навали велика кількість жителів Подніпров’я тікає перед небезпекою й оселяється на Поліссі. Так виникло поселення ремісників та купців на березі р. Стир поблизу Вараша, що згодом виросло в торгове містечко Вараш   В 1547 році  власником Вараша , а також і містечка Рафалівка  з навколишніми селами, є Олександр Чорторийський (внук князя Василя).З 1570 р. Олександр Чорторийський вже воєвода Волинський. В 1601 р. володіння Чорторийських на Поліссі продаються.
Наступна згадка про Вараш 1799 року, коли проводився опис дерев’яної Свято- Михайлівської церкви, збудованої 1776 року.
Як бачимо, інформації про с.Вараш обмаль, донеслись до наших днів лише дрібні й уривчасті клаптики про його місце в Київській Русі та в складі польсько- литовської держави. Деякі моменти навіть свідомо затирались або перекручувались радянською владою, й тепер потребують з’ясування задля відновлення історичної справедливості. Особливо це стосується національно-визвольної боротьби в нашому краї в період другої світової війни, тай не тільки Вараша.
Нині вся ця історія древнього поселення призабута. А 15 березня 1977 р. указом Президії Верховної Ради УРСР взагалі було « Поставлено хрест» на Вараші з його давнім минулим. І тепер ми, живучи  в українському місті Кузнецовськ, стали кузнецовцями.

Вараш: сторінки історії

     Без минулого не було б  сучасного, а без сучасного не може бути майбутнього.
Найстарішими документами, які зберігаються в архівному відділі міськвиконкому, є Погосподарські книги Варашської сільської ради депутатів трудящих за 1947- 1949 роки.
За даними  Погосподарських книг №1 та №2, до Варашської сільської ради в 1947- 1949 роках крім села Вараш входило ще п’ять хуторів: Останець, Дебра, Приборовок, Бабки та Залопоче.
У 1947 році на території Варашської сільської ради проживало 897 чоловік.
Першим головою сільської ради був Пашко Олександр Максимович. У селі Вараш діяла початкова школа, тому письменними були половина жителів села і хуторів

  1. 446 чоловік. З них 89 чоловік – старші 30 років, 357 чоловік до 30 років,

 в тому числі і діти.
Цифри розповідають нам про суспільне життя поліського села під час та після війни. За час окупації були вивезені до Німеччини на примусові роботи 4 чоловіки.
Призвані в ряди Червоної армії у 1944 році – 17 чоловік; у 1945 році – 6 чоловік;
У 1946 році -0; у 1947 році – 7 чоловік; у 1948 році – 2 чоловіки.
Засуджено: у 1945 році – 1 чоловік, у 1946 році – 1 чоловік, у 1947 році – 5 чоловік, у 1948 році – 9 чоловік. Убито 5 чоловік: у 1946 році – Саворона Євдокія Павлівна, Штинь Наталія Талимонівна, у 1947 році – Пашко Михайло Олексійович, Федінчик Віктор Степанович, Книшук Петро Тимофійович.
За 1947 -1949 роки на території сільської ради народилося 42 чоловіки, померло 24 жителя з них шестеро дітей до 3- х років.
Церковним старостою Свято – Михайлівської церкви з 1933 року був Герасимчук Кирило Федорович.
Основним джерелом існування для жителів сільської ради було  сільське господарство, але в селі  жили люди, які поза тим займалися іншими дуже потрібними ремеслами.
Це далеко не все, про що можуть розповісти нам  Погосподарські  книги. Зберігаючи архівні документи, архівні працівники тим самим зберігають пам’ять про нашу історію.

  

Кузнецовськ
Місто над Стиром. Перлина Українського Полісся. Казка, що стала дійсністю. Саме так його сьогодні називають.
Але ж нічого не виникає з нічого. Були якісь першопочатки. І перш ніж виникло місто, було село Вараш над Стиром, коріння і згадки про яке ведуть у сиву давнину до наших пращурів – волхвів. Варажб – давня назва волхвів на Поліссі. За переказами, волхви мали здатність впливати на сили природи, зціляти хворих, пророкувати майбутнє. Можливо, Варажб вже тоді і пророкував майбутню долю села Вараш. На початку 70- тих років ХХ століття слово Вараш стало близьким для сотні, а потім і тисячі людей, які прибули у поліську глибинку ,чарівний край, край неповторної краси лісів, боліт – будувати АЕС.
Кузнецовськ – унікальне і своєрідне місто. Своїм корінням воно проросло у давнє минуле, а вершинами інтелекту сягає новітніх технологій ядерної енергетики ХХІ століття. Це місто-супутник Рівненської атомної електростанції. Вони споруджуються одночасно з 1973 року і невіддільні одне від одного.
Отже , 1973 рік. 25 травня міністр енергетики та електрифікації Петро Непорожній забив першого символічного кілочка на місці, де мала бути споруджена станція.
10 серпня вийнято перший ківш грунту на місці майбутнього атомного велета. Паралельно почалось будівництво міста.
14 листопада наказом міністра енергетики і електрифікації директором Західно-Української атомної електростанції призначений нинішній віце-президент НАЕКу “Енергоатом” Володимир Олександрович Коровкін, який на 29 років став незмінним її керівником.
 1974 рік.
Відкрито перший магазин і їдальню. Введено в дію першу артезіанську свердловину. За два місяці побудовано і здано в експлуатацію приміщення музичної школи, яка стала на певний час загальноосвітньою і 56 учнів – дітей будівельників, які ще квартирували в сусідніх селах, вперше вступили в її класи.
А будівництво невпинно зростає. Запрацювала ЛЕП – 35. Здано в експлуатацію першу котельню селища, 30 грудня – перший житловий будинок № 6 з газовими плитами. В лютому 1975 відкрито перший магазин “Берізка”, далі – їдальня “Лісова пісня”. 16 листопада введено в дію перший дитячий садок.
В серпні 1976 р. укладено перший кубометр бетону у фундамент РАЕС, 30 грудня здано котел на ПРК – перший промисловий об”єкт РАЕС.
Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 15 березня 1977 року новозбудованому населеному пункту Володимирецького району було присвоєно найменування – селище Кузнецовськ.
Статус міста Кузнецовськ отримав 1984 року