
Біографія
Олена Легка народилася 10 вересня 1988 року в селі Людинь Дубровицького району, серед мальовничих лісів і річок Полісся. Невдовзі після її народження родина переїхала до міста Вараш, яке стало для неї містом дитинства, навчання й перших творчих кроків.
Навчалася у загальноосвітній школі № 4 міста Вараш. Улюбленими предметами шкільних років були українська література та англійська мова. Олена із задоволенням відвідувала гуртки співу, малювання, ручної праці та творчі заняття, а вже зовсім маленькою почала писати свої перші казки.
Після закінчення дев’яти класів вступила до Нововолинського електромеханічного технікуму, де навчалася за спеціальністю «Економіка підприємства». Саме в підлітковому віці з’являються її перші вірші — глибокі, щирі, емоційні. На творчість Олени вплинули не лише переживання першого кохання, а й втрата юної подруги, яка підштовхнула її до написання поезії, яку неможливо читати без сліз. Вона зрозуміла, що коли переповнюють емоції, вірші народжуються самі собою. Саме такими щирими віршами ділилася мама з подругами та знайомими, стаючи однією з перших слухачок і підтримкою майбутньої авторки.
У юному віці Олена вийшла заміж, народила двох синів — Артема та Арсенія. Материнство відкрило нові глибини її внутрішнього світу: для дітей вона складала й співала колискові, наповнені теплом і ніжністю.
Згодом життєва рутина на певний час відсунула творчість на другий план. Повернення до поезії стало можливим після знайомства з Клубом Анонімних Авторів, який відіграв вагому роль у творчому становленні Олени. Саме тут вона повірила в себе, почала активно писати, римувати, вивчати поетичні закони й водночас творити серцем.

Її поезію читають, декламують зі сцени, передають одне одному, з нею закохуються.
Її вірші увійшли до Антології рідного краю в електронному варіанті і наразі готуються до публікації, завдяки редактору-упоряднику Олексію Городному.
Нині Олена Легка працює в Вараському центрі соціальних служб та послуг і продовжує творчу діяльність, працюючи над новою збіркою поезій.
Мамин сад
В старім саду сиділа мати,
Тримала пряжу у руці.
Літали мрії коло хати,
Пливли роки в живій ріці.
В очах її - і сміх, і втрати,
І пісня, наче спів джерел.
У зморшках спогади крилаті,
А в серці - долі чистий щем.
Вона дивилась крізь світанки,
Де діти бігали малі,
І тихо шепотіли ранки
Про щастя, сховане в імлі.
І кожен день, мов нова нитка,
Вплітав у пряжу світлий слід,
А в тиші — лагідна молитва
Летіла в небо від воріт.
Стоїть той сад і пахне літом,
І гілка хилиться до плеч.
А мати там, де вічність світить,
Там, де любов не має меж.
Сину України
А ти на небо рано полетів...
Ти вічний воїн світла, житель раю.
За нашу землю стати захотів.
Душа твоя тепер за небокраєм.
Явись мені і тихо посміхнись,
Будь ангелом моїм і охоронцем.
І зіркою на мене подивись
І хмарою, і місяцем, і сонцем.
Я знаю, що душа твоя жива,
Вона таїть і чистоту, і силу.
Творець візьме тебе на руки сам
І понесе у вічність милий, сину.
Вишиванка
По ниточці зберу слова любові
І вишию на білім полотні.
Сакральний оберіг в узорі
І символи у ньому головні.
Я хрестик мов зернятко кину,
Родючим ґрунтом стане полотно,
Аби воно для тебе, сину,
Добром у серці проросло.
Легку для тебе долю сію
Високих мрій і сподівань,
Коли ж я, сину, посивію —
Опорою для мене стань.
І пригадай, як я співала,
Виводила складний узор,
Молилася, благословляла
Тебе на щастя і любов.

