Тетяна Тарасюк народилася 24 листопада 1967 року в селі Злазне Костопільського району – мальовничому куточку, де, як вона згадує, “сонце небо обіймало”. Була пізньою і дуже бажаною дитиною, виховувалася мамою та бабусею.

З дитинства вирізнялася відкритістю і щирістю. У школі навчалася добре, поважала вчителів і щиро вірила, що її перша вчителька – “свята”. Перші вірші почала писати ще за шкільною партою — інколи навіть перекази складала у віршованій формі. Вона могла не знати, де в селі амбулаторія чи магазин, зате завжди знала дорогу до бібліотеки – читання стало її внутрішньою опорою.

Рано пережила втрати: спершу не стало мами, а згодом — бабусі. Певний час жила у тітки, а пізніше потрапила до Острозької санаторій школи-інтернату в місті Остріг. Саме там навчилася бути сильною, відстоювати себе і ще більше полюбила українську мову.

Закінчила Дубнівське педагогічне училище за спеціальністю – вчитель початкових класів, вихователь групи продовженого дня. Трудовий шлях розпочала у Перетоцькій малокомплектній школі Костопільського району, згодом працювала у Головинській восьмирічній школі.

У 1988 році вийшла заміж, а в 1989 році народила доньку Катерину.
У 1990 році переїхала до міста Остріг, де працювала вихователькою у санаторній школі-інтернаті — роботі, яку щиро любила.

З 1993 року її життя пов’язане з містом Вараш. Тут народилася друга донька — Алла (1995 р.). Діти росли, а вона хотіла розвитку. Значну частину свого життя Тетяна присвятила роботі з дітьми та молоддю з інвалідністю: спочатку на волонтерських засадах у громадській організації Асоціація захисту прав інвалідів з дитинства “Надія”, а згодом — як керівник гуртка у Центрі дитячої та юнацької творчості.

У 2005 році разом із вихованцями перейшла працювати до Вараський центр соціальних служб та послуг, де керувала театральним гуртком, допомагаючи дітям відкривати себе через творчість.

До активного написання поезії її надихнула директор центру Світлана Леонідівна Пашко. Особливо потужно слово стало звучати у роки війни, коли Тетяна працювала у волонтерському штабі. Біль, переживання і надії вона виливала у віршах — інколи народжувалося по кілька поезій за день. Є вірші покладені на музику, вірші про місто Вараш, лірична поезія.

Сьогодні Тетяна – завідувач відділення соціально-профілактичної роботи Вараського центру соціальних служб та послуг.

Де б не працювала – творчість допомагала рухатися вперед.

Для неї це не лише простір письма, а й середовище однодумців, де слово народжується у діалозі та щирості.

Про себе говорить просто і щиро:
“Шукаю себе як жінка, гартуюсь як дружина, розквітаю як мати”.