∗∗∗ Біографія ∗∗∗
Верешко Іван Валерійович народився 17 травня 1992 р. в селі Заболоття, у звичайній робітничій сімʼї, яка вже виховувала пʼятирічного хлопчика, тобто його старшого брата. Свій характер Іван, здавалося б, почав формувати ще з садочка. Із спогадів тітки: любив лягати спати у взутті, а коли вихователька просила зняти черевики, він грубо, але доволі точно, вказував напрямок, куди їй слід було піти…
Десь на початку третього тисячоліття, після розлучення батьків, переїжджає у місто Кузнецовськ (нині Вараш) та йде у третій клас в місцеву школу Nº2. Попри не надто зразкову дисципліну, навчається доволі непогано, принаймні до випускних класів. В девʼятому класі обирає фізико-математичний напрямок продовження свого навчання, що досить обмежує його в літературі. Оцінки погіршуються, відповідно відносини з літературою ускладнюються ще більше. Через якісь особисті принципи перестає вчити вірші, які задають додому. Проте згодом, в університеті, починає пробувати писати власні.
У 2009-му році Іван закінчує школу, та вступає у Севастопольський Національний Університет Ядерної Енергії та Промисловості на хімічний факультет. Основну роль при виборі університету, та й факультету також, зіграла можливість працевлаштування на Рівненській атомній електростанції одразу після випуску. Контракт на навчання був підписаний, тому довелося підкорювати новий предмет (хімію), з яким він не те щоб товаришував, а взагалі був малознайомий. Спочатку навчання давалося складно, але з роками, з кожним курсом справи йшли краще. Дійшло навіть до того, що пʼятий курс за спеціальністю «Хімічні технології рідкісних розсіяних елементів та матеріалів на їх основі» він закінчив з відзнакою.
У 2014-му році, паралельно окупації Криму, Іван все таки встигає довчитись на півострові, і в тому ж році влаштовується на роботу на Рівненську атомну електростанцію апаратником з приготування хімічних реагентів. Далеко не та посада, на яку він очікував потрапити з червоним дипломом, але 1-го квітня 2015-го року життя пожартувало над ним ще жорстокіше: він отримує повістку в армію.
Морально йому виявилося доволі важко опинитись на службі після університету, тим більше у артилерійських військах, де він служив. Лаборант-такелажник – таку посаду, якщо це так можна назвати, отримує Іван. По факту – вантажник-розвантажник ящиків із боєприпасами. Але тут несподівано на допомогу прийшла література. Саме в армії любов до читання загострилася з неабиякою силою, адже книги допомагали «тікати» подалі від суворої реальності. Рівно через рік після переміщення ящиків, у 2016-му, він демобілізується та повертається на попередню роботу. У 2019-му році отримує таке довгоочікуване підвищення – посаду оператора спецводоочищення. Приблизно після цього й виникає ідея написання власної книги.
Роман писався повільно, часто с паузами, які могли сягати навіть місяців. Мало хто узагалі підозрював, що він пише книгу, а із тих, хто знав (включно з самим автором), не надто вірили, що це колись стане правдою, і книга отримає паперове життя. Але це сталося. У 2023-му році «Випадковість чи доля? Історія однієї людини” зʼявляється на світ, щоправда, за рахунок самого автора.
Після видання роману Іван майже одразу береться писати продовження.
У 2024-му році отримує посаду інженера-технолога, на якій працює і по сьогоднішній день. А вже у 2025-му зʼявляється на світ друга книга під загадковою назвою «Б.», яка є продовженням його першого роману.
